11 серпня – День вшанування пам’яті святого Данила Кушніра

11 серпня – День вшанування пам’яті святого Данила Кушніра

Ім’я Данила Кушніра є легендарним в історії нашого краю. Його земний шлях проходив у XVIII ст. Це були надзвичайно тяжкі часи української бездержавності, адже над усім Правобережжям панувала Реч Посполита. Намагаючись цілком підкорити короні усі сфери життя українців, чужинці жорстоко нищити православну віру і насильно впроваджувати католицизм. Так у 1766 році у Вільшані зібралась духовно-уніатська комісія, яка за допомогою війська люто розправилася з православними священиками та мирянами. Багатьох було взято на муки, а то й страчено. Силою зброї храми силоміць передавали католикам.

Губернатор з Мошен Подгорецький так силував людей прийняти унію, що “бив киями мало не до смерті”. Того ж року уповноважений Радомишевської консисторії уніат Григорій Мокрицький зробив своєю резиденцією Корсунський замок, звідки його озброєні загони чинили розбійницькі напади на довколишні православні церкви i монастирі. Корсунський замок перетворили на катівню, де мордували прихильників православної віри. Року 1767-го Мокрицький з’явився у супроводі озброєного загону в Черкасах i зажадав від міського населення перейти у католицтво. Але черкащани категорично відмовились: “Нехай нам усім життя відберете, та не хочемо бути в унії!”. У відповідь жовніри вчинили жорстоку розправу. 1768 року єзуїти, підтримані шляхтою, напали на Катеринопiль i вчинили розправу над селянами. Схопили православного священика Василя Шумовецького, завезли до Звенигородки i там закатували…

У Млієві тоді було дві православні церкви – Троїцька і Успенська. Священиками там служили брати Василь і Федір Гдишицькі, які були синами уніатського протопопа Афанасія. Услід за батьком вони теж переметнулися у католики. Гадали, що і прихожани покірно підуть за ними. Але люди засудили зрадників і висловили своїм пастирям недовіру. Громада обрала нових священиків. Для Троїцького храму – дячка Григорія Шиленка, для Успенського – Григорія Хоминського. Та Гдишицькі не бажали поступатися і запалала боротьба.

Щоб уніати не поцупили церковну утвар та ризи, люди передали усе на зберігання селянину Данилу Кушніру, який був титарем, тобто церковним старостою, Успенського храму. Він був літніх років і користувався авторитетом, довірою і повагою односельців. Гдишицькі ж заходилися пліткувати, що він усе просто вкрав. Про це настрочили донос Смілянському губернатору Венті. Той наказав закувати титаря у кайдани і посадити в похмуру темницю Смілянського замку. Було це наприкінці березня 1766 року.

Селяни намагалися визволити свого титаря – навіть пропонували протопопу Гдишицькому викуп. Але той наполягав щоб Данило Кушнір прийняв унію. Тільки за цієї умови погоджувався анулювати свої наклепи. Титар на це рішуче відмовився. Він закликав селян якнайміцніше триматися від предків успадкованої православної віри за котру сам готовий витерпіти усі випробування… Оскаженілий Гдишинський витребував від губернатора наказу стратити старого Кушніра.

У суботу 29 липня Данила Кушніра відправили до польського військового обозу, що стояв під Вільшаною, для привселюдної страти. Щоб залякати народ, зігнали населення довколишніх сіл. Мовляв, дивіться, яка швидка розправа чекає на вас, коли і далі будете непокірними. Кушніру обмотали руки змоченими у смолі коноплями і запалили їх. Та не почули нелюди благання про пощаду! Навпаки, мужній старець закликав народ у жодному разі не вірити уніатам. Навіть польські вояки прониклися співчуттям до мученика, почали говорити, що досить вже із нього тортур. Але Гдишицький був непохитний, і наказав відтяти голову. Данило Кушнір лише звернувся до Всевишнього:

– Боже мій! Прийми дух мій!

Зав’язуючи мученикові очі кат сказав:

– Не бійся, старче! Бог з тобою!

– Я не боюся, роби, що тобі сказано!

Тіло мученика поляки спалили. Останки місцеві жителі поховали у викопаному маленькому рівчаку. Наприкінці вересня виставлену на палю голову викрали і передали до Переяславського кафедрального Свято-Вознесенського монастиря, де її поховали. Згодом, з Вільшани останки Данила Кушніра перепоховали у рідний Мліїв. Могила знаходилася навпроти Троїцького храму, понад шляхом, біля будинку дяка. На могилі встановили великий дерев’яний хрест на підмурку з цегли, що простояв до 1930-х років, коли знову почалися гоніння на віру. Пам’ять про мліївського титаря завжди жила серед людей. У збірнику народних пісень виданому у 1867 році Ф.Лободою (псевдонім Феофана Лебединцева) знаходимо таку думу:

Да вчинили вражі ляхи

У Вільшані славу.

Да одтяли Данилу

Мліївському главу.

Тіло його повеліли

Огнем іспалити,

Голову його до палі

Гвоздем прибити.

Опираючись на народні перекази, Тарас Шевченко увічнив образ титаря у поемі “Гайдамаки”. Мліївчани за свій кошт найняли автора, що на основі архівних матеріалів у 1864 році написав невеличку книжечку “Данило Кушнір”. Також замовили художнику зобразити його на іконі. У 1920-х роках пропонували зарахувати титаря до лику святих. Це стало реальним лише у 1996 році. День вшанування пам’яті Данила Кушніра – 11 серпня.

залишити коментар

Create Account



Log In Your Account