Ірина Ванникова: «Нам є чим і ким пишатися»

Ірина Ванникова: «Нам є чим і ким пишатися»

Ірина Ванникова: «Нам є чим і ким пишатися»

Про це повідомляє видання «Урожай Надросся» з посиланням на офіційну сторінку Ірини Ванникової.

Літо – це не лише пора відпочинку, а й праці для тих, завдяки чиїм трудам ми щодня маємо на столі запашний хліб.

На околиці села Мар’янівка Шполянського району розташований географічний центр нашої України. Тому дуже знаково, що саме сюди керівник соціальних проектів МХП Ірина Ванникова завітала на одне з найдавніших землеробських свят – зажинки. Привітати громаду приїхало все керівництво Черкаської області, а також голова Шполянської РДА Володимир Миколайович Потапенко.

На своїй сторінці у Facebook Ірина Ванникова зазначила, що зажинки – це не просто свято, а нагадування про те, що хліб – усьому голова.

«Із дитинства нас вчать із великою пошаною ставитися до кожної зернини з колосочка та кожної крихти з окрайця. У духмяному, м’якому та гарячому, наче українська душа, буханці криється тисячолітня історія нашої країни. Істина про те, що якщо буде хліб, то буде Україна, актуальна й сьогодні. Адже, без перебільшення, наша країна годує чи не всю планету. Нам є чим і ким пишатися», – написала Ірина Ванникова.

Ірина Ванникова привітала всю громаду, яка зібралася на зажинках, та побажала їм життя в достатку та аби щедрий урожай наповнював їхні комори. І як частинку до добробуту подарувала Мар’янівському НВК комп’ютерну техніку.

Зазначимо, що під час зажинків першого снопа сталося дещо несподіване. На поле прилетів і сів лелека – це знак того, що Черкащина і вся Україна таки буде в достатку!

Літня пора багата на свята, які після тяжкої праці обов’язково необхідно святкувати разом із близькими та рідними. Одним із таких є Петра й Павла. Тож керівник соціальних проектів МХП Ірина Ванникова завітала на День села в Петрики Городищенського району.

Перша згадка про село датується XVII століттям. Є легенда, що назвали Петрики на честь Петра на прізвисько Великий (бо був високим та кремезним). Він жив на початку поселення. На святі Петриків зібралася вся громада, адже з нагоди події організували концерт, який доповнили батути та солодка вата для дітлахів, подарована благодійним фондом «Урожай – громаді».

Привітати петриківчан у цей день прийшло й керівництво села, а також депутат Черкаської обласної ради Валентин Миколайович Галушко. У вітальному слові Ірина Ванникова побажала, аби дитячий веселий сміх не зникав із вулиць цього мальовничого поселення, а апостоли Петро та Павло завжди оберігали його жителів від негараздів. На честь такої події Ірина Ванникова виконала прохання громади й подарувала їм сертифікат на придбання акустичної системи.

Нещодавно до керівника соціальних проектів МХП Ірини Ванникової звертався батьківський комітет Васильківського НВК Шполянського району із проханням допомогти їм придбати лінолеум у клас, щоб навчання діток було не лише успішним, а й комфортним. На фестивалі «Товмацький курінь» вона зустрілася з батьками школярів та вчителем Людмилою Торбою і вручила їм сертифікат на облаштування підлоги у класній кімнаті.

Батьки не лише швидко, а й економно підійшли до цього питання, тому грошей вистачило ще й на купівлю освітлення у клас.

«Заради таких людей хочеться жити й робити добрі справи. Дуже дякую вам, батьки, за ваші теплі слова. Ви – великі молодці! Так тримати», – зазначила на своїй сторінці в соціальній мережі Ірина Ванникова.

Ще один день села нещодавно відсвяткувала й мальовнича Корнилівка Корсунь-Шевченківського району. Поселення має насичену історію. Згідно з археологічними даними, поблизу нього виявили два кургани. А перша документальна згадка про село датується ще 1717 роком. У 1722-ому в Корнилівці збудували Преображенську церкву, яка є пам’яткою архітектури національного значення і яку дуже шанують люди.

День села, на якому побувала керівник соціальних проектів МХП, був насичений подіями, подарунками та приємними несподіванками. На вулиці лунав сміх дітлахів, які радо ласували солодкою ватою та веселилися на батутах, які, за доброю традицією, організував для них благодійний фонд «Урожай – громаді».

Вітаючи корнилівчан зі святом, Ірина Ванникова побажала миру та достатку в кожній домівці, а також аби село й надалі розквітало. На вулиці біля будинку культури талановитий творчий колектив «Оберіг», якому вона вручила сертифікат на придбання сценічних костюмів, вітав усіх присутніх своїм виступом. Окрім цього, Ірина Ванникова подарувала гостям незабутній виступ вже знаного дитячого танцювального колективу «Роял Денс».

Керівник соціальних проектів МХП зазначила, що староста Корнилівки Наталія Іванівна Баб’як молодець, адже робить усе, щоб село розвивалося. Тож Ірина Ванникова побажала цій чудовій жінці наснаги в її праці та великих звершень на благо громади.

 

На чому їздять українці?

Кількість легкових автомобілів на дорогах постійно збільшується. Уже навіть у невеликих містечках часом виникають пробки. А знайти в центрі місце для стоянки (особливо в ринкові дні) стало проблемою.

Райцентри Черкащини не планувалися під таке транспортне навантаження. Тож автівки ставлять на тротуарах, підкочують до самісіньких дверей магазинів. Постійне здорожчання бензину зовсім не зменшує транспортний потік. Хто сів за кермо – той вже ніколи не стане пішоходом.

Хоча, якщо у країнах із розвинутою ринковою економікою на тисячу жителів припадає понад 500 автівок, то в Україні їх лише 60. Низька купівельна спроможність населення сприяють ввозу із-за кордону в середньому 200 тисяч легкових автомобілів за рік. Більшість (до 80%) – вживані автівки. У кращому разі їм по 5–10 років. Старшого автомобільного «секонд-хенду», термін використання якого вже вичерпаний, теж дуже багато. Така ситуація склалася лише через бідність населення і саме тому такий транспорт користується великим попитом.

До 1991 року в Україні діяли чотири автозаводи. Запорізький і Луцький виготовляли легкові автомобілі, Кременчуцький – вантажівки, Львівський – автобуси. На початку 2000-их у Черкасах почали складати маршрутки «Богдан», у Лубнах – «Газель». Виробництво мікроавтобусів налагоджено також у Борисполі та Чернігові. У Чорноморську складали «Волгу», в Ужгороді – «Шкоду» та «Ауді». Проте масово на вітчизняні автомобілі українці досі так і не пересіли. Хто заможніший, той купує нові іномарки в автосалонах, хто бідніший – їздить на старому нерозмитненому (фактично нелегальному) транспорті.

Українські ж автопідприємства перебувають у режимі очікування поліпшення умов існування. Головні завдання розвитку автомобілебудування визначені концепцією Державної промислової політики України. Нею передбачено довести щорічний випуск легкових автомобілів до 120 тисяч, вантажівок – до 15–20 тисяч, автобусів – до 5 тисяч штук. Чи це реально?

Здається, що зовсім недавно прилавки магазинів були забиті замерзлою американською курятиною, так званими «ніжками Буша». Проте дуже швидко вітчизняний бізнес зумів налагодити достатню кількість своєї продукції, крім того, значно вищої якості. Тому подібне можливе й в автопромі. Але наразі українці під Верховною Радою виборюють право їздити на євробляхах, а Запорізький автозавод експортує нові автомобілі та комплектуючі в Казахстан, Азербайджан, Грузію, Вірменію, Сирію, Йорданію, Ірак, Єгипет.

Керівник соціальних проектів МХП Ірина Ванникова на своїй сторінці у Facebook зазначила, що серед українців зараз гостро постало автомобільне питання. Попри те, що Україна збирає на своїх потужностях іноземні авто, а також виготовляє вітчизняні, цей вид пересування і досі лишається нашим громадянам малодоступним.

«Соціально відповідальний бізнес у різних сферах уже давно зрозумів, що найперше необхідно виробляти товар, який буде мати прийнятну ціну для українців. Тож аби автівки стали саме таким товаром, автовиробникам варто орієнтуватися саме на це. Українці варті того, аби їздити на якісному та доступному авто, адже за кордоном це вже давно не розкіш, а засіб для пересування. Тож питання саме за ціною», – написала Ірина Ванникова.

 

Сільськогосподарська біржа

Виростити на присадибній ділянці хороший урожай – то лише половина справи. Його ще й потрібно якось реалізувати. Навіть ті господарі, які тримають город і сад «лише для себе», прагнуть частинку вирощеного продати, щоб компенсувати витрати на розсаду, отрутохімікати та бензин.

Селяни бідкаються, що ситуація складається за законом підлості. Коли хочеться продати якісь ягоди, фрукти та овочі – усе дешеве, а як доводиться самим щось купувати – усе дороге. Не вгадаєш, на що існуватиме попит. Торік заготівельники майже на кожному кутку приймали вишні, тож люди непогано підзаробили. А нині побігай із повним відром ягід, щоб десь збути.

Рано-вранці городищани приносять садовину й городину до залізничного вокзалу. Там можна все оптом збути людям, що їздять торгувати до столиці. Електричка відправляється о 6:20, то за півгодини до відправлення виникає справжня сільськогосподарська біржа. Одні «кравчучкою» везуть абрикоси, інші велосипедом – молоду картоплю, треті – у лантусі моркву, четверті – у сумці кріп, цибулю і часник. Часто торгувати до Києва їдуть пенсіонери, для яких проїзд безкоштовний. Вони й скуповують городину краще, ніж заготівельники. Кажуть, що столиця все з’їсть. Крім того ж, у Києві продають удвічі дорожче. Якщо тут качан молодої кукурудзи коштує п’ять гривень, то у столиці дають десятку. І так по усіх позиціях.

Нині на базарі в Городищі молода картопля коштує 10–12 грн/кг, огірки – 15–18 грн, помідори – 25 грн, перець – 20–45 грн, капуста – 14 грн, морква – 30–32 грн, буряк – 20 грн, цибуля – 10 грн.

Хто живе поряд з автотрасою, ідуть торгувати туди. Кажуть, що постоять, погуляють – і потихеньку все розпродають. Їдуть автівки здалеку, з інших областей, то хтось і купить. Не в усіх же достаток. Україна велика – в одних місцях була посуха, в інших – затопило. А їсти кожному хочеться! Тому на трасі ціни вищі, ніж на базарі. Один чоловік розповів, що посадив плантацію малини, коли її купувала Європа по 4 долари за кілограм. Але коли у нього дозріла ягода, то ціни упали до 50 центів. Довелося викорчовувати кущі, бо якщо наймати людей на збір урожаю, то вийде дорожче, ніж заробиш. Із того, що сам може обробити, тепер продає на трасі. Вдома дві автівки стоять, а він поперед себе візок штовхає, щоб на бензин не витрачатися.

Коментуючи це питання, керівник соціальних проектів МХП Ірина Ванникова зазначила, що попит на продукцію домашнього виробництва є чималим. Та проблема в тому, що для таких міні-виробників немає нормальної мережі для збуту.

«Продукція, вирощена та виготовлена приватниками, нічим не гірша від тієї, яку ми можемо бачити у великих магазинах та супермаркетах. Та питання в тому, що ті, хто не вирощує городину у промислових масштабах, майже не мають можливості її реалізації в таких мережах. Владі варто звернути увагу на це. Треба допомогти створити та налагодити мережу для продажу продукції, адже подекуди для жителів невеличких міст та сіл це чи не єдина можливість заробітку. Варто зрозуміти, що якщо буде село, яке даватиме врожай, то будуть і великі міста. Адже саме вони є найбільшими споживачами», – зазначила Ірина Ванникова.

Дійсно, якщо існуватиме широка заготівельна мережа, то сільським жителям буде простіше збувати свою сільгосппродукцію, а отже, вони матимуть, як то кажуть, живу копійку. Але для цього потрібно розвивати переробну галузь та шукати нові ринки збуту.

залишити коментар

Create Account



Log In Your Account