РАЙОННА ГАЗЕТА – ДЗЕРКАЛО ЖИТТЯ ГОРОДИЩИНИ

РАЙОННА ГАЗЕТА – ДЗЕРКАЛО ЖИТТЯ ГОРОДИЩИНИ

Неможливо уявити сьогодення без районної газети. Зі сторінок видання читачі з перших рук дізнаються про роботу органів влади, діяльність підприємств та організацій, про культурно-спортивні події. Жодна більш-менш важлива справа або просто пізнавальна інформація не пройде повз увагу журналістів, а обов’язково знайде своє відображення на сторінках газети. Були б тільки новини, а кореспонденти зуміють донести їх до читачів!

 

Колективний пропагандист

Свій родовід видання бере з жовтня 1930 року, коли почала виходити районна газета «Соціалістичний наступ» – орган Городищенського райкому КП(б)У та райвиконкому району ім. Г.І. Петровського (так тоді називався Городищенський район) Київської області. Редакція і друкарня розміщувалися у центрі міста в старовинному двоповерховому будинку оригінальної архітектури з балконом. Поряд росли рядочком каштани. (Зараз на тому місці будується сучасний супермаркет). На першому поверсі була друкарня, угорі – редакція. Часто працювали допізна. Навпроти стояв кіоск, де продавали газовану воду. Тож газетярі вибігали випити освіжаючу скляночку і знову мчали до паперів. За свою працю звичайний кореспондент отримував 350 карбованців на місяць. Для прикладу, одна сіра хлібина тоді коштувала 90 копійок, пляшка горілки 3 крб 15 коп, а примірник газети 5 коп.

Редактором був тридцятилітній Олекса Галактіонович Козленко. Його заступником і водночас заввідділом партійного життя – Михайло Йосипович Булава. Відповідальним секретарем – Петро Зіновійович Русобров, заввідділом листів – Катерина Романівна Зеленько. Заввідділом сільського господарства та роботи із сількорами – Іван Прокопович Педько. Спочатку він працював у Калинівці бригадиром рільничої бригади і надсилав дописи до газети. Його хист запримітили і запропонували перейти до редакції. Літробітником був Лука Дмитрович Короп. Фотокорами – Сергій Іванович Лищенко та Іван Петрович Скляр. Керував друкарнею Антон Іванович Лисенко.

– За направленням райкому комсомолу у 1938 році я прийшов працювати в редакцію, – розповідав Андрій Гаврилович Ляшко, 1920 року народження. – Був інструктором (тобто кореспондентом) відділу сільського господарства. Творчих працівників у редакції налічувалося більше двадцяти осіб. Працювали радісно, весело, адже колектив був молодий і завзятий. Газета виходила щодня, отож доводилося постійно бути у роботі, в пошуку. Для мобільності, кореспонденти мали службові велосипеди – дешевий і модний вид транспорту. Поїздка на села за інформацією була справжнім службовим відрядженням. Адже у село кореспондент їхав на кілька днів! За цей період можна було детально оглянути поля, ферми та майстерні, змістовно поспілкуватися з керівництвом та селянами. А ще потрібно було зустрітися з сількорами, узяти їхні дописи, дати завдання. У кожному селі редакція мала декілька сількорів, із якими постійно підтримували зв’язок. Головними темами на сторінках газети було сільське господарство і промисловість. Як і вся країна, редакція активно відгукувалася на головні піар-проекти того часу: п’ятисотенний та стаханівський рух. Звітували про виконання і перевиконання планів… Адже роль газети у житті суспільства визначалася, як «колективний пропагандист і агітатор».

В період гітлерівської окупації газета не виходила. Але як тільки 10 лютого 1944 року Городищину звільнили від фашистів, районна газета відновила роботу. Тоді питанням ідеології надавали дуже важливого значення, а газета була сильним бійцем ідеологічного фронту. Про роботу кореспондентів патетично говорили: «Ми до багнета прирівняли перо!» Тоді редакцію очолив Серафим Іванович Бакшук.

 

Авторитетне видання

У повоєнні роки, коли в результаті адміністративно-територіальних змін розформовували район, газета на короткий час припиняла своє існування, але знову відроджувалася з відновленням району. Відтак змінювалася і назва видання: «Соціалістична праця», «Колгоспне життя», «Колгоспні лани». Але завжди газета виконувала своє головне призначення – оперативно інформувати про соціально-економічне та громадсько-політичне життя Городищини.

В історії районної газети надзвичайно важливе місце займає майже чвертьстолітній відрізок часу, коли видання приходило до читачів під назвою «Колгоспні лани». До речі, певно за звичкою, представники старшого покоління називають так газету і досі.

Коли у 1967 році район відновили у нинішніх межах, то вже 15 лютого був укомплектований колектив редакції, а 1 березня вийшов перший номер газети. (Тоді одночасно відновлювалися газети в Тальному, Лисянці та Городищі). Редактором «Колгоспних ланів» була Галина Василівна Жалінська (згодом вона працювала спецкором «Сільських вістей» у Кіровоградській області). Газету готували з великими потугами, адже ще не було заступника редактора та відповідального секретаря. Тому допомагала випустити перший номер представник обкому Лілія Павлівна Шитова. Потім заступником редактора прийшов працювати Григорій Минович Пономаренко з Золотоноші, відділ листів очолив городищанин Ігор Савович Посовень, відділ партійного життя – мліївчанка Катерина Трохимівна Матвійко, відділ сільського господарства – Оксана Микитівна Гіско з Старосілля, фотокором був Василь Васильович Олійник, машиністкою Берта Яківна Летічевська. Згодом відповідальним секретарем працював Лука Дмитрович Короп, очолювали відділи Олександр Миколайович Тимченко та Анатолій Дорофійович Хоренков. В газеті успішно працювали Ігор Вікентійович Бенедіко, Іван Андрійович Гусак, Валентина Михайлівна Кравець, Анатолій Миколайович Семененко. Приходили до редакції й багато інших людей, але далеко не всі витримували ритм напруженої газетярської роботи. Адже газета виходила тричі на тиждень! Технічні ж можливості спочатку були доволі скромними. Для набору мали дві старенькі машини-лінотипи, багато тексту набирали вручну. Друкарі працювали у дві зміни! При районній газеті діяло літературне об’єднання «Вільшанка».

Тоді був розквіт газети, з року в рік тираж зростав, так що сягав до 15 тисяч примірників! Газета виходила тричі на тиждень, а на період жнив узагалі ставала щоденною. Практично кожна сім’я передплачувала районну газету! І всі знаходили щось цікаве для себе. Візьміть будь-яку підшивку районної газети тих років, і в кожному номері знайдете зведення про надої молока в колгоспах, про засіяні або зібрані площі сільгоспкультур. Справжня господарсько-економічна енциклопедія району! А за кожною цифрою стоїть невтомна праця наших земляків. Газета багато писала про людей чесної праці, передовиків виробництва. Також регулярними були сторінки охорони рідної природи «Зелені шати» та збереження історичної спадщини «Вежа». Хтось з читачів написав епіграму:

Районна газетино «Колгоспні лани»,

Дзвенять твої новини, як срібний спів струни.

Тут вісточки банальні місцевого життя

І емоціональні посмертні співчуття.

Користувалися популярністю фейлетони за колективним псевдонімом Кузьма Наждак. У різні роки газету до друку підписували редактори: Григорій Венедиктович Рибак, Феофан Феофанович Білецький, Катерина Трохимівна Матвійко, Євген Антонович Глущенко. Газета була нагороджена Почесною Грамотою Верховної Ради України.

У 19-річному віці прийшла працювати в редакцію (і назавжди поєднала своє професійне життя з журналістикою) Тамара Василівна Шаповал. Спочатку була коректором, потім закінчила поліграфічний інститут і працювала головним інженером друкарні, а останні 12 років перед виходом на пенсію – відповідальним секретарем районної газети. Про роботу в редакції завжди згадує з неймовірною теплотою. Подобалися люди, імпонувало, що старші колеги оберігали молодших, усіляко ними опікувалися, допомагали. І працювалося усім натхненно, завзято, весело, дружно. Кожен день дарував нові теми для публікацій, скрізь потрібно було встигнути.

З лютого 1975 року працював фотокором газети Іван Петрович Дяглюк. Завжди із захопленням розповідає, як в районі все крутилося-вертілося, як кожне підприємство й господарство прагнуло похвалитися своїми успіхами, здобутками, своєю працею. Кореспондентів газети радо зустрічали на підприємствах і в селах. Адже всі працювали для району, для суспільства, тому не робили зі своєї діяльності комерційної таємниці. Люди довіряли газеті, зверталися зі своїми проблемами, шукали (і знаходили!) розуміння та підтримку.

З середини 1970-х років в газеті працювали справжні подвижники і професіонали журналістики – подружжя Антоніна Іванівна і Євген Антонович Глущенки. Відповідальним секретарем Євген Антонович пропрацював 13 років, а потім ще 13 років був редактором газети. Зізнаються, що робота завжди була до душі. Для Антоніни Іванівни у творчості завжди на першому місці були прості люди, з їхніми щирими почуттями і неповторними долями. Записані невигадані житейські історії підштовхнули до створення популярної сторінки для жінок «Яблунька».

Газета стала прекрасною професійною школою для багатьох журналістів. Одні все своє життя поєднали з районною газетою, інші зробили хороший старт, щоб досягти визнання в обласних та загальноукраїнських виданнях. Більше того, всі місцеві літературні таланти робили свої перші творчі кроки разом з районною газетою, тут отримали підтримку і безцінні фахові поради. Ця важлива робота проводиться й зараз.

 

Це наша газета!

З 1991 року районка називається «Вісник Городищини». Це вже нова сторінка життя місцевої преси. На вимогу часу і технічного прогресу змінилися формат і періодичність видання. Але незмінними залишаються пріоритети – робота для читачів, для рідної Городищини. Газета – ровесниця незалежної України. Разом з усіма жителями району творить літопис Городищини, що є частинкою великої держави. Наші шановні корифеї журналістики згадують, що в редакції завжди панувала доброзичлива атмосфера. Адже працювали справді талановиті люди, професіонали! Цей позитив підтримує й сьогоднішній молодий, енергійний колектив газети. У 1997 році в редакції з’явилися перші 3 комп’ютери, принтер і сканер.

Із липня 2010 року газета стала тижневиком, друкується в кольорі. Із листопада 2011 року редактором газети працює Ольга Іванівна Дяглюк. Серед комунальних видань «Вісник Городищини» першим в Україні пройшов процес роздержавлення. Нині засновником є колектив редакції. 19 січня 2017 року офіційно зареєстрували приватне підприємство «Редакція районної газети «Вісник Городищини», також створили власний сайт «Вісник Шевченкового краю».

Незважаючи на солідний вік, видання сповнене енергії, бадьорості та життєлюбства. Таке покликання газети – у будь-які часи і за будь-яких умов завжди бути свіжою. На відміну від інших районів, де шелестять своїми сторінками навіть кілька місцевих газет, у нас «Вісник Городищини» тримає своєрідну монополію. За всі роки не знайшлося сміливців скласти йому гідну конкуренцію. Напевно тому, що районка у повній мірі задовольняє інформаційні потреби городищан. Усі важливі події міста і району знаходять своє відображення на сторінках газети. Видання знайомить з цікавими, надзвичайними або й курйозними випадками із щоденного життя.

А ще колектив редакції працює з листами читачів, вислуховує їхні телефонні сповіді, приймає відвідувачів. І для всіх знаходять слова розради, підтримки. Працюють, щоб кожен житель району міг сказати: «Вісник Городищини» – це наша газета!

 

Володимир ЧОС

 

залишити коментар

Create Account



Log In Your Account